НА ПІВНОТІ ПІСНЯ ОБІРВАЛАСЬ…

ЇЇ називають  Берегинею  української  пісні…  Нещодавно минуло 10 років,  відколи передчасно пішла з життя  справжня легенда української пісні Раїса Кириченко – Народна артистка України, Герой України, Лауреат Національної премії  ім. Тараса Шевченка, повний кавалер ордена княгині Ольги.  Хоча її і немає поруч, та білою лебідкою  летить над Україною її пісня, чаруючи всіх, хто небайдужий до творчості нашої відомої Полтавчанки,  чиє життя  було віддане вірному служінню українському народу і його пісні. Пам’ять про Раїсу Кириченко   свято зберігають не лише мої земляки, жителі Полтавщини, а і всі шанувальники  співочого таланту нашої славетної  Чураївни,   і не лише в Україні, а і далеко за її межами . Адже голос Раїси Кириченко  звучав на всіх континентах,  з концертами вона  відвідала найбільші  концертні  зали світу. Але підступна хвороба  передчасно забрала її від нас. І не дивно, що мені хотілося  теж долучитися до вшанування пам’яті  улюбленої співачки,  моєї дорогої землячки.  Щоб її  ім’я звучало і в пісні , і в квітах…  Звичайно, це мав бути ірис, дуже красивий ірис. Я тоді  іще не знала, яким він буде. Відповідальність неабияка – знайти саме те, що потрібно. Думаю, вдалося.  Але не відразу.  Спочатку був мереживний кольору вершкового масла сіянець, що випромінює тепло і ніжність, міцний і широкий та невибагливий. Він отримав назву БЕРЕГИНЯ. А тим часом уже ріс, не даючи про себе знати, він, мій заповітний сіянець. І ось (навіть дату знаю – 20 травня) він розкрився. Питань не було – це був дійсно він, майбутній сорт РАЇСА КИРИЧЕНКО. Чому саме він? Не знаю, так сказало серце, глянула –  і все, він.  Квітка  має досить рідкісний колір фолів – фуксія-маджента при найніжніших, майже білих, з легким напливом світло-бузкового, стандартах. Чудово гофровані ширяючі фоли , зімкнуті стандарти.  Як доповнення до світлих стандартів на фолах  виступає яскравий білий промінь, додаючи квітці неповторної святковості, елегантності. І що є знаковим – це колір однієї із концертних суконь співачки, в якій вона не раз виходила на  сцену. Можливо, саме це і надихнуло мене відібрати  цей сіянець. Багато є різних і схожих як дві краплі сортів , а цей один і схожого у мене не було і поки що немає…   Залишалося зовсім «мало» – розмножити і зареєструвати. А це не так уже і просто. Селекціонери давно помітили, все найцінніше  і дороге серцю напрочуд важко і повільно  росте, можливо, тому, що хочеш прискорити подію , а час ніби зупиняється.  Але  і зареєструвати іменний культи вар  теж не зовсім просто. Згідно з правилами AIS,  це можна зробити лише за письмової згоди близьких родичів. Отже, я почала шукати можливість поспілкуватися з чоловіком Раїси Опанасівни – Миколою Михайловичем. Знала, що він працює і живе в Полтаві,  влітку живе в рідному селі Раїси Кириченко на Глобинщині,  де знаходиться її садиба-музей. А це приблизно в 50 км від місця, де ростуть мої іриси. Їхати прямо туди було незручно, не знала, як він сприйме наш візит. Тож через районну адміністрацію, місцеву газету відшукала  номер телефону. Зателефонувала, пояснила причину і що саме від нього мені потрібно. Саме йшла весна, квітували тюльпани. Микола Михайлович був дуже вражений  моєю  ідеєю, з радістю погодився прислати дозвіл. Взагалі, він виявився чудовою людиною, приємним співрозмовником, пізніше ми зустрічалися з ним не раз, спілкувалися.  Квіти він теж любив, як і кожна творча особистість, був мрійником, трепетно оберігав усе, що стосувалося його коханої дружини. Вже будучи в Києві, я отримала від Миколи Кириченка  не лише дозвіл, а і диск з піснями Раїси  Опанасівни  та красиво оформлене видання  – автобіографічну книгу Раїси Кириченко  «Я козачка твоя, Україно!»  з пам’ятним надписом. А іще Микола Михайлович попросив якомога швидше зареєструвати  сорт, щоб мати можливість   його висадити біля пам’ятника  співачці  в Полтаві, на який саме тоді було розпочато збір коштів.  Враховуючи це прохання, я наступного ж року зареєструвала  в AIS цей культивар  як сорт РАЇСА КИРИЧЕНКО.  Звичайно, я не мала тоді і зараз іще не маю достатньої кількості посадкового матеріалу цього сорту. Перше місце, де крім мого саду, висаджено  даний ірис – є музей-садиба Раїси Кириченко на її малій батьківщині в с. Корещина.  Він там чудово себе почуває, рясно квітує і непогано розмножився, хоча в моєму саду росте слабувато. Значить, його місце там.  Микола Михайлович дуже дбайливо відносився до цього сорту, оберігав його  як і всі інші сорти, які ми там висадили, в тому числі і БЕРЕГИНЮ. Він навіть показував мені свій записничок , де було нанесено схему посадки сортів з назвами, щоб не забути. Кожен наш візит супроводжувався все новими і новими розповідями – спогадами про Раїсу Кириченко, про кохану Раєчку, як любовно називав Микола Михайлович  свою дорогу дружину. Видно було, що він жив лише пам’яттю про Раїсу Опанасівну, тяжку переживав її відхід у вічність. На жаль, так завжди трапляється, що лебідь іде за своєю лебідкою. Вони в житті були як два крила, опорою одне одному. Серце чоловіка не витримало туги і він полетів до неї…

В самотній хаті лишилися квітучі іриси як знак вічності, пісня Раїси Кириченко  не вмирає, вона лине вдалину, накриваючи лебединим крилом Україну, як Берегиня, як мати-Оранта, захищаючи нашу землю від скверни. Найближчим часом сорти РАЇСА КИРИЧЕНКО, БЕРЕГИНЯ і ПОЛТАВЧАНКА будуть висаджені біля пам’ятника  співачці  в Полтаві, про що мріяв Микола Кириченко. Уже зареєстрований культивар Чураївна –  третій в ряду сортів, присвячених вшануванню  легендарної співачки. Він пишний, яскравий і оксамитовий, як і  невмирущий голос Раїси Кириченко.

                                                                                                                                                АллаЧерногуз