Громадська організація "УКРАЇНСЬКА СПІЛКА ІРИСУ" 
Б. Правдивий
Мій “МІСЯЦЬ ЩАСТЯ”
Цілком оправдане бажання любителя ірисів побачити якомога більше нових сортів та придбати ті, що сподобалися, отримавши відразу рекомендації по вирощуванню. Це потрібно вітати. І такі можливості надають садові господарства, приватні фірми, що займаються вирощуванням та реалізацією посадкового матеріалу , хоча там далеко не завжди можна зустріти новинки ірисів, – як правило, це старіші найбільш стійкі сорти ірисів. Вони випускають каталоги з детальним описом сортів і красивими фото, з призначеними днями та годинами відвідувань. Ми всі повинні бути їм вдячні за їх нелегку працю по поширенню культури ірису в Україні.
В зовсім іншій ситуації виявляються в період цвітіння гібридизатори ірисів. Це “місяць щастя”, який приходить один раз в рік. В чому ж це щастя? Цвітіння ірису швидкоплинне. Карлики, наприклад, квітнуть біля 20 днів. Спочатку мало, потім все більше і більше , далі квітки відкриваються лавиною. В пік цвітіння розквітає 50 і більше нових сіянців за день. Були роки, коли після вдалої зимівлі квітувало 1000-1200 нових для мене сіянців. А треба іще врахувати, що квітнуть і сіянці, відібрані в попередні роки. У них уже декілька квітконосів, а кущики старші квітнуть «букетами». Це кілька тисяч квітконосів за період цвітіння. Головна родзинка цього періоду – не тільки в спогляданні «параду краси форм і кольорів». Борсаючись у цьому цунамі квітів, тонучи в ньому, думаєш уже лише про надану тобі можливість зосередженої і вдумливої творчості (а це найрідкісніший подарунок долі!) – про можливість вивести новий сорт і втратити це ти не маєш права. Потрібно всіма силами намагатися втілити свої мрії. Весь наступний період сезону досить прозаїчний, він уже більше нагадує добровільну каторгу. Безперервна і майже безперспективна боротьба з бур’янами з незначними короткотривалими успіхами. А ще потрібно підготовити землю під нові ділянки для посіву насіння і пересадки ірисів, слідкувати за достиганням коробочок, вчасно «роздягаючи» їх від засохлих частин оцвітини, безперервно до приходу сталих заморозків доглядати за ірисами, не забуваючи про «немовлят» (маленькі сіянці, що зійшли цієї весни) – а цю роботу я особливо люблю, адже це «мої дітки». І в подальшій гібридизації з ними працювати набагато цікавіше, ніж із тільки що купленими новинками. Ця симпатична «дітвора» підказує наступні кроки гібридизації, виражає свої побажання, потрібно лише навчитися їх чути. Їм треба допомагати «дорослішати» і трансформуючись, удосконалюючи свої якості в наступних поколіннях гібридів , навіть змінюючись, деякі з них, можливо, «доростуть» до реєстрації, якщо стануть яскравими індивідуальностями, не схожими на інших. І в цьому їм треба допомогти, адже саме такі якості ми цінуємо і в людях. А складати пісню, яку й так усі співають, безумовно, немає змісту.
В той же час потрібно не забувати і про боротьбу з хворобами ірисів. А потім дозрівання коробочок і висівання насіння. І багато, багато іншого… І думаєш уже про те , як би встигнути побільше зробити. Від цього залежить успіх цвітіння наступного сезону. А основні «провали» бувають від того , що щось не зробив або зробив не так, як потрібно. Адже сіянці, що квітнуть вперше, мають найчастіше всього 1-2 квітки і пропустити запилення – це дорівнює втраті року. А запилення іще потрібно зметикувати, продумати і мати заготовлений пилок. А пилок потрібно брати із усіх цікавих і більш-менш цікавих, оскільки невідомо, що розквітне через кілька днів, щоб не залишитися без пилка-партнеру для них. А щоб отримати пилок, доводиться неодноразово повертатися до нової квітки, щоб не пропустити момент достигання , коли тичинка починає тріскатися. Пропустиш – залишишся без пилку , бо навколо ще з ночі чергує дрібна комашня, що бажає поласувати «смачненьким». В спекотну погоду уже до опівдні всі тичинки пусті. А втрата ця дуже значна – якщо ви не запилите якусь квітку через відсутність пилку , ви втратите можливість отримати коробочку, але якщо ви пропустили пилок – ви втратили мінімум три коробочки. І обов’язково треба кожні 2-3 дні перевіряти стан заготовлених тичинок і замінювати їх, по можливості, свіжими. По ходу справи треба всі запилення записувати і маркувати запилені квітки будь-яким своїм способом. При цьому іще й доводиться періодично переносити в тінь свої «супутні» речі, як то: стільчики, ящички з ємкостями заготовленого пилку, робочі інструменти, на яких бажано зав’язати червоні стрічечки, щоб не загубити або не забути якийсь із них,наприклад, пінцет або манікюрні ножнички, в кущику ірису чи випадково не впустити в бур’ян. В усій цій метушні треба встигнути зробити якомога більше запилень за день, оскільки втрачену можливість, особливо на карликах, уже до наступного сезону не повернути. І не виключено, що в наступному сезоні такої можливості уже і не буде: цей сіянець або потрібний для нього партнер не буде цвісти, або і того гірше – якогось із них уже не буде « в живих». І ви втратили можливість отримати від них хоча б потомків. Та і погода не запитує, якою їй бути, щоб це вас влаштувало. Якщо десь далеко гримить і через пару годин почне капати, на приймочках уже зарані висихає секрет і пилок вони можуть не прийняти. А в спекотні дні, в період суховіїв уже опівдні тичинки ламкі і сухі, а квітки інколи застигають у фазі напіврозпуску. А коли налітають хмари оленки мохнатої чи бронзівки, що здатні будь-яку квітку за 20 хвилин перетворити в лахміття, непридатне до запилення! І ти як навіжений бігаєш і стрибаєш ділянками ірисів, прагнучи якось прогнати, знищити цю «погань», щоб врятувати хоча б найбільш потрібні для роботи квітки, повертаючись до них, не рідше, ніж раз на півгодини, та і то не завжди встигаєш. Оленка мохната приблизно після семи годин вечора залазить в квітки, вкладаючись там на нічліг. Заодно після жаркого дня настає період «другого дихання» квітки – на приймочках знову з’являється секрет і квітка «прагне» бути запиленою. Цей період вечірніх запилень хоча і значно коротший ранкового, але цінний саме тим , що після нього приходить нічна свіжість і головне, що всі ці «оленки» закінчують «бенкетувати» і є надія , що ці запилення будуть успішними. Уже в сутінках треба встигнути пройти з пінцетом по всіх квітках ( а їх не одна сотня!) і акуратно вийняти звідти відпочиваючих там оленок. А також встигнути з листком паперу і ручкою пройтись по всіх ділянках , записуючи на завтра всі незроблені запилення, якщо квітки іще збережуться і всі нові сіянці, які готові квітнути завтра , щоб потім після легкого обіду, суміщеного з полуденком та вечерею, до глибокої ночі продумувати і записувати запилення наступного дня. Іще треба встигнути продивитися уважно записи запилень цього дня, щоб не втратити якоїсь важливої дрібниці в записах. І пора кидатися спати, бо завтра вставати вдосвіта. Крім того, до кінця періоду цвітіння бажано не забути описати кращі із сіянців, відібрані для можливої реєстрації в майбутньому і описати в найменших деталях, не забувши про висоту квітконосу, період квітування, колір борідки, стайлів і т.д. і т. п. Цим приходиться займатися в спекотну пору дня, коли запилення неможливі. І також по ходу цвітіння треба встигати викинути кілька сотень відбракованих сіянців до того, як у тих, що залишаться, почнуть розвиватися нові молоді корені, щоб не травмувати їх при викопці.
…Підходить до кінця цвітіння карликів, розквітають інтермедіа, на підході високі борідкові. А за ці 2-3 тижні, що пройшли, бур’ян виріс до коліна і вище і уже починає сам сіятися. І на боротьбу з ним зовсім немає часу при будь-якому розкладі, і він буде продовжувати розкішно рости до самого закінчення періоду цвітіння ірисів, а це ще мінімум місяць.
Такий приблизно робочий день в період цвітіння , в цей «місяць щастя» для гібридизатора ірисів, описаний далеко не в деталях. Інколи навіть викликає роздратування втрата часу на задоволення природних потреб. Я пам’ятаю як одного разу , відвідавши мене під кінець цвітіння карликів(благо, роботи було трішки менше), перше, що сказав О.Монако ( мене з ним пов’язують багаторічні дружні відносини, йому я завжди радий, і нам є про що поговорити) було: «Борис Миколайович, та Ви як «з хреста знятий»! Цим все сказано. Під кінець цвітіння карликів уже наповну допікають всілякі «гастритно-виразкові» справи. А головне тут не в недосипанні чи відсутності нормального харчування , а в надмірному емоційному навантаженні . Мій друг-ірисівник , що прожив у мене три дні під час цвітіння, займаючись лише милуванням ірисами і домашнім господарством, навіть пожартував: « Боря, не виходь до ірисів без валідолу!». І ці емоції прекрасні і необхідні, душа повинна трудитися! Задоволення прагне не лише шлунок , душа має співати від приємних емоцій! Адже іриси як і всі квіти, створені для радості, для душі, для щастя, для поезії, а не лише для прозаїчного задоволення матеріальних потреб. Закликаю всіх спробувати відчути радість гібридизації, хвилююче очікування її результатів. Не обкрадайте себе, дайте можливість розправити крила творчому началу , що живе вглибині кожного. Бо ж «не хлібом єдиним» живе людина. І не сумнівайтеся в своїх можливостях.
Виходячи з усього сказаного, можна собі уявити, яку цінність для гібридизатора має час. Поскільки я люто ненавиджу все, що заважає моїй роботі з ірисами, за вкрадені в мене навіть півгодини робочого часу я можу і травмувати в гніві (звичайно, жартую). Та й чи прийде кому в голову відвідати, наприклад, токаря під час його робочої зміни? Він що, повинен вимкнути верстат, щоб прийняти відвідувача і з ним «погомоніти»? чи відвідати вчителя під час уроків, коли перерви ледве вистачає, щоб перейти із кабінету в кабінет та взяти журнал в учительській…
А нездйснене запилення – це втрата темпу гібридизаційної роботи. І почасти вона непоправна…