Про з»їзд очима господаря саду.

В житті ірисівника, як і будь-кого із квітникарів , найбільш очікуваним є сезон квітування їхніх улюбленців – чи то тюльпанів,  чи дрібноцибулькових, чи півоній, чи троянд,  лілійників тощо. Список можна продовжувати і продовжувати. Але ми, ірисівники, чекаємо з трепетом лише одного – коли ж , нарешті, розкриються перші «півники», «петушки», «косиці» – так лагідно звучать назви наших улюбленців в різних регіонах  України.  І ось ми вже радіємо першим малятам-карликам, потім пішли «вищенькі» – інтермедіа, нарешті – високі, найвишуканіше  з-поміж усіх Борідкових ірисів. Невимовно довге чекання сезону цвітіння  увінчується тріумфом ІРИСУ, наступає сезон, коли кожен ірисівник в прямому і переносному сенсі днює і ночує в ірисовому саду. Так хочеться ділитися красою з усім світом…  щоб кожен бажаючий  потонув в пахощах квітів  і в розмаїтті кольорів. І ми недарма створили нашу Спілку, своєрідний «клуб за інтересами», щоб мати можливість показувати свої колекції, організовуючи з»їзди УСІ, які по великому рахунку є презентацією наших ірисових садів. У травні 2014  року така подія відбулася в моєму ірисовому саду на Полтавщині, одній із центральних областей України. Хочу поділитися невеликим досвідом   в плані організації  зїзду . Можливо, комусь це буде корисним. Адже ніхто із членів Спілки не може бути впевненим, що знає, як це робити, ми всі маємо вчитися і на досвіді своїх колег, і на досвіді зарубіжних колег. При цьому  треба намагатися використати все краще і не повторювати їхніх  помилок, хоча завжди є можливість наробити своїх власних. Ось  саме про це і піде мова. Перш за все хочу порадити майбутнім організаторам з»їздів – готуйте свої показові ділянки як мінімум за 2-3 роки до року проведення. Як відомо, найкраще іриси проявляють себе через 2-3 роки після пересадки. Тоді і кущ сформований гарно, і  цвітіння пишне ( зрозуміло, при сприятливих погодніх умовах). Це була моя помилка, коли я за рік до проведення з»їзду пересадила практично всі новинки на окремі нові ділянки, вирішивши відокремити для кращої наглядності сорти австралійської, американської селекції та ще і по оригінаторах розділити: окремо Блайз, Кеппел, Блек з Джонсоном, Шрайнер. Навіть  заготовила гарні вказівники на всі ці діла…  Задумка була гарна, але запізно .  Можливо було б усе не так погано, якби не втрутилася матінка-природа, яка зробила все можливе, щоб зламати мою працю. На початок травня більше 80 кращих новинок вибули з колекції. Так, саме новинки, як завжди, виявилися неспроможними пережити несприятливу зиму, сюди я відношу і ті сорти, де загинула лише квіткова брунька. Тому, шановні колеги, найвірогідніше вийде  показати далеко не все, що хочеш (і це при умові вдало визначеної дати проведення, тут ми точно не залежимо від себе самих). Єдине, що я не чіпала, це ділянки з сортами вітчизняної селекції. Вони розміщені окремо від «іноземців». Там без проблем, та й навіть якби їх і пересадити, менше було б горя, ніж з «австралійцями» . Все-таки ростуть «дома» із зернинки, деякі з діда-прадіда «українці».  Друга моя помилка – пересадка арілбредів (АВ) з підвищеного місця на нове, яке виявилося дуже невдалим . Все-таки не варто наступати на ті самі «граблі», адже відомо, що ці іриси не люблять вологу, їм краще рости «на горбочку». Але ж знову-таки хотілося зібрати всі свої АВ на одну ділянку – для наглядності.  Результат – половини сортів уже немає. То ж не повторюйте моїх помилок. Мені здається, було б добре створювати такий собі «дисплей-сад» , куди висадити по 1-2 лопатки тих сортів, які ми хочемо показати і які характеризують колекцію,  і туди запрошувати гостей.  При цьому основні посадки не чіпати, на всяк випадок їх завжди можна буде показати, якщо неприємності торкнуться «дисплей-саду». Але мало хто із наших ірисівників має  вільні площі для організації таких посадок.  Це щодо ірисів – основного предмету і мети наших зібрань. Але і сама організація з»їзду –  теж немаловажливе і серйозне питання. Насамперед хочу підтвердити думку тих наших ірисівників, хто уже приймав з»їзди,  наскільки важливо, просто необхідно знати наперед  кількість гостей, що приїдуть в сад. На власному досвіді я переконалася в правильності постановки цього питання в АІС, РОІ. Там,  розсилаючи запрошення заздалегідь (за 2-3 місяці), вказують  і дату,  і суму внеску, яка збільшується у випадку несвоєчасного внесення, наприклад, ближче, ніж за місяць до дати з»їзду. При цьому вказують перелік заходів та навіть меню, де пропонують кілька варіантів.  Це все сприяє якнайкращій організації, дисциплінує всіх, хто планує приїхати. Адже кожен господар саду хоче бачити в себе якомога більше гостей, при цьому  прагне справити на їх якнайкраще враження, тим паче, що є багато причин для хвилювання:  якщо раптом  з погодою не вийде, чи цвітіння слабке , чи, в кінці кінців, хтось залишиться голодним, бо запропоновані страви йому не до вподоби. Отже, все має бути враховано.  І це далеко не просто все осягнути, бо нам іще далеко до «них»  з нашим сервісом в  селах чи дачних поселеннях.  Господар сам має думати ,  де розселити гостей, де гарно і якісно нагодувати. Він також повинен подумати і про трансфер, і про якусь мінімальну культурно-освітню програму, про пам»ятні сувеніри накінець. І це, повірте, не робиться за день-два.  Звичайно, зовсім необов»язково все це має бути наявним, але в загальних рисах воно  має бути приблизно саме так. І одній людині це не під силу. Треба подумати про помічників, які можуть взяти на себе організацію якоїсь частини роботи.  Хоча контроль все рівно необхідний. Господареві бажано вже  хоча б за 2 місяці бути готовим назвати дату і час початку з»їзду, суму внеску ( сюди включити витрати на транспорт, обід, сувеніри, екскурсії для бажаючих). Дбаючи про транспорт та розселення гостей, він має  знати точну або майже точну кількість гостей набагато раніше дати проведення з»їзду.  Лише при такому розкладі можна  мати надію  на те , що свято ірису не буде зіпсовано  ніякими дрібницями.  Можливо через це не так і багато бажаючих провести з»їзд – краще бути гостем один-два дні, ніж господарем і мати головний біль  цілий рік. Оскільки подія присвячена ірисам і господар саду хоче якнайкраще презентувати свою колекцію, він повинен забезпечити себе табличками чи етикетками для позначення всіх сортів ірисів, які будуть квітувати на день проведення з»їзду. Як правило, гості побажають записати назви сортів, що сподобалися. Про це теж бажано подумати, роздавши  їм блокноти і ручки. Немаловажливим  є і наявність місць, де гостям можна присісти для відпочинку, де можна випити води чи напою, куди викинути  використані разові стаканчики чи інше сміття.  Окремо слід сказати і про поведінку гостей в саду, так би мовити, про « садовий  етикет».  З»їзд – це перш за все презентація ірисового саду, а не саду півоній, хост, тим більше, господарських будівель.  Не зовсім приємно господареві  бачити серед гостей  тих , які, чесно кажучи, невідомо, з якою метою приїхали. Можливо, заради звичайної людської цікавості  –  чого ж то вони, ці ірисівники, їздять один до одного, що їх так приваблює. Тож і хочеться, щоб   наші сади відвідували   справжні любителі  і поціновувачі ірисів. І вже аж ніяк недопустимо робити рекламу своєї колекції, перебуваючи в чужому саду. Це просто неетично по відношенню до господаря.  Маю надію, що такий «досвід»  колег з інших ірисових спілок  не матиме місця на з»їздах УСІ, але вважаю за потрібне сказати і про це. Всі згодяться зі мною, що організація і проведення з»їзду – дуже відповідальна справа і варта лише подяки, яким  би  він, на ваш погляд, невдалим з тієї чи іншої причини  або напрочуд добре організованим не виявився.  Ми повинні з повагою і вдячністю віднестися до кожного ірисівника, хто взяв на себе цю важку ношу і всіляко сприяти йому в цьому, допомагаючи і словом , і ділом. А він, як господар, впевнена, віддасть всі сили для того, щоб гості відчули свято від споглядання ірисів, від приємного і доброзичливого спілкування з колегами. Особливо, коли на боці господаря  буде виступати і  найважливіший гравець – погода. Приємно відзначити, що в останній момент (адже за відомих обставин з»їзд довелося проводити на тиждень раніше, що було обтяжливою  обставиною, говорячи юридичною мовою) вона виступила на моєму боці – всі відчули теплі і привітні обійми полтавського сонечка.  Велика і щира подяка всім гостям саду, хто виявив бажання і знайшов можливість приїхати до нас. Ви залишили лише приємні спогади в наших серцях,  ваші теплі слова вдячності додали наснаги для подальшої праці. Всім колегам, хто планує приймати гостей в своїх садах бажаю успіхів, натхнення і не треба боятися – все це нам під силу. Кожен із нас здатен здивувати світ, бо маємо нестримне бажання творити красу  власними  руками, даруючи її людям.

                                                                                                                                              Алла Черногуз