Іриси з нетиповою формою квітки.

                                       

                                                                                 Махровість квіток ірису

                                                                                                                                   Джин Уітт (Jean Witt)

Явище махровості квітки привернуло увагу садівників щонайменше дві тисячі років тому, адже саме махрові троянди зображені на стінах будинків Помпеї. В 2011 році в липневому випуску бюлетеня AIS Майк Ансер (Mike Unser) описав п»ятірку своїх улюблених махрових ірисів. Насправді ж їх існує набагато більше – борідкових і неборідкових. Одні з них були виявлені в дикій природі, інші виросли з насіння, а деяких і взагалі почали виводити спеціально. Багато з них мають привабливий вигляд, в той час, коли інші виглядають доволі бідно та чудернацько. Найкращі з таких ірисів виявляються стабільними і проявляють махровість постійно, в інших ірисів махровість – поодинокий випадок, що трапляється всього лише раз і більше не повторюється. У справжніх махрових ірисів замість одного ряду пелюсток кожна пелюстка в ряду подвоюється. Зазвичай в ірисах фоли дублюються від 3 до 6 або більше (в японських ірисах). Борідкові іриси з шістьма стандартами, без фолів, з подібною до тюльпана формою були занесені до каталогу більше 50 років назад і дуже вплинули на розвиток ірисівництва. Такий культи вар був названий BLUE TULIP (Knocke’64). Махровий ірис-енсата (I.Ensata) привернув увагу японських садівників ще тисячі років назад і відтоді дуже цінується й нині. Прикладом такого махрового ірису, але американської селекції,  виступає «ROSE WORLD» (Reid’1988). В іриса «ELECTRIC GLOW» (Aitken’1992) махровість настільки сильно виражена, що дає ефект помпончика. У посібнику AIS для оцінки ірисів використовується поняття 9-ти та 12-ти пелюсткової квітки. Серед борідкових ірисів сорт JAPANESQUE (Farr’1922) є прикладом диплоїду, в якому порушена не лише форма квітки, але і її колір. Високі борідкові махрові іриси ніколи не користувалися такою популярністю, як махрові іриси-енсата (I.Ensata) , але гібридизатори завжди виділяли декілька сортів. В моєму саду виріс гарний блакитний чотирифоловий ірис плоскої форми Бена Хагера «UNFURLED FLAG» (Hager’1982). В один із сезонів він дав квітку привабливої білої форми як у сорту Террі Айткена FROSTY MOONSCAPE (Aiten’2006). В його нинішньому каталозі –  це дуже непогана альтернатива японським ірисам  в плані форми квітки для кліматичних умов, в яких іриси-енсанта не приживаються або ростуть з великими проблемами. Не всі махрові іриси мають стандартну структуру. Деякі іриси, наприклад, IB LADY DAY (Lankow’1989) іноді, залежно від сезону, виглядають вкрай непривабливо. Мої 4-фолові MTB-сіянці, подібно до квітки трилліума, схожі на 3-фолову квітку. Махрові форми інших неборідкових сортів цінувалися в Японії задовго до своєї появи в Англії та США. Махровий сибірський ірис RIKUGI SAKURA (Ho Shidara by Hager’1988) – це один з них. RIGAMAROLE (Bauer/Cobble’2000) – більш пізній та має  ширші пелюстки. Блакитна, біла та плямиста форми ірису-левігата (i.Laevigatae) мають довгу історію в Японії. Сорт ROYAL CARTWHEEL (Reid’1991) – сучасна американська інтродукція. Махровість ірисів проявилася в деяких  американських видових ірисах.  Наприклад, DOTTIES DOUBLE(Warrell’1983) – махровий ірисі-вірджиніка (I. Virginica),  який був знайдений в дикій природі. Ірис- сетоза (I.Setosa), що родом з Аляски, в 1980 зацвів у моєму саду яскравою махровою блакитною квіткою, яка, на жаль, відцвіла не давши насіння. У 2005 році я бачив гарний махровий іриса-тенакс (I.Tenax) на південному заході Вашингтону. В каталозі «Weed’s Garden» Joe Pye  зустрічається махрова форма ірису-крістата (I.Cristata) DICK REDFIELD, (Schafer/Sacks’2005), що слугує неабияким вкладом в реєстр квіткових форм даного сорту. У царстві природних рослин не всім так пощастило з махровістю, як садовим рослинам. Найбільш широкодоступним в природі є болотний ірис (I.Pseudacorus), який  користується неабияким попитом через  сукупність розтріпаних петалоїдів в центрі  квітки, що виглядає ще краще, ніж махровість. Кажуть, що  в Японії  їх найбільше. Я роками збирав приклади, які відніс до категорії «відхилення». У 1994 мої кал-сіби(Call-Sibe) FAR VOYAGER (Witt’1985) зацвіли з шістьма фолами, п’ятьма стандартами та сімома стайлами. HALF MAGIC (Farmer ‘1985) дав квітку з  п’ятьма фолами в саду Ебріго (Abrego) в 1994 році, а ірис тихоокеанського узбережжя  (I.Californicae) – з чотирма фолами в саду Джо Гіо (J.Ghio)  в 1986 році. Я не можу сказати, що цей список махрових ірисів є повним, адже він включає лише ті випадки, які вдалося знайти особисто мені. Відтак, я попрохав наших членів повідомляти, якщо їм траплятимуться махрові форми борідкових ірисів, і ми з радістю включимо їх у список. На перший погляд може здатися, що схильність до махровості – нетрадиційне явище. Але, у будь-якому разі, нам необхідно бути уважнішими.

(скорочений переклад А.Погиби)

P.S. ми приєднуємося до автора статті , публікуємо фото сортів, що процвіли в Україні, та закликаємо ірисівників фіксувати випадки махровості квіток ірису і надсилати нам фото для розміщення на сайті. 

➤