Громадська організація "УКРАЇНСЬКА СПІЛКА ІРИСУ" ЗНАЙОМИМОСЯ З ЕКЗОТИЧНИМИ НЕЗНАЙОМЦЯМИ
Під назвою «Аріли» (Aril) в одній групі знаходяться два дуже різних між собою види ірисів . Мова йде про іриси-Онкоцикли (I.Oncocyclus) та іриси Регеліа (I.Regelia), що походять з Близького Сходу та Кавказу. Попри те, що ці іриси мають борідку, їх не можна віднести до борідкових ірисів, адже вони занадто відрізняються від них. Щоправда, їхні борідки напрочуд вишукані. Регелії мають довгу та скуйовджену борідку, а іриси-онкоцикли – широку борідку, подібну на пухнастий клаптик. Аріли, крім того, також можуть похизуватися темними різнокольоровими сигнальними плямами з прожилками та вкрапленнями під борідкою. На жаль, Аріли дуже неохоче ростуть у всіх регіонах поза межами їхнього природного ареалу. Проте, в минулому столітті були виведені гібриди, отримані зі схрещення Арілів та Борідкових ірисів. Вони називаються Арілбредами (I. Arilbred, AB), і вони, як правило, дуже легко вирощуються та мають усі відмінні і найдекоративніші ознаки Арілів. Більшість Арілбредів високі і мають великі та вишукані квіти. Вони зазвичай квітують раніше, ніж Високі Борідкові (ТB), разом з пізніми Карликовими (SDB) та Інтермедіа (ІВ). Розрізняють Онкобреди (Oncobred, OB) – гібриди ірисів Онкоциклів та Борідкових, Онкогеліа (Oncogelia, OG) – гібриди ірисів Онкоциклів та ірисів Регеліа та Онкогеліабреди ( Oncogeliabred, OGB) – гібриди ірисів Онкоциклів, Регеліа та Борідкових. Серед них є також невисокі Арілбреди, виведені схрещенням Арілів або Арілбредів з Карликовими ірисами чи ірисами Інтермедіа. Їх називають “Арілбреди-медіани”, “Аріл-медіани” або “Аріл-меди” (Arilmed). В залежності від того, більше половини чи менше половини арілової складової в родоводі сорту вживається відповідно позначення (АВ+) чи ( АВ-). Впізнати сорти з Регеліа-складовою в родоводі можна за такими ознаками квітки:
А) видовжені стандарти і фоли
Б)довгі вузькі борідки, інколи і на стандартах
В)добре помітне жилкування
Г) видовжена пляма іншого кольору на фолах
Квітка з Онкоцикл-складовою має такі ознаки
А) стандарти красивої куполовидної форми
Б) фоли в нижній своїй частині вигнуті в напрямі до стебла,
В) широкі і короткі дуже пишні борідки
Г) чітко окреслена майже кругла темна пляма-сигнал під борідкою
Д) дещо збільшені стайли.
Зовсім недавно і українські ірисівники почали цікавитися цими екзотичними і мало поширеними у нас гібридами, адже багато регіонів України досить сприятливі для успішного вирощування Арілбредів. Можливо, і гібридизатори почнуть використовувати їх в своїй роботі, щоб виростити нові і цікаві культивари, що добре пристосуються до життя в Україні.
Культура Аріл – і Арілбред – ірисів
Аріли (Aril) та Арілбреди (Arilbred) мають репутацію дуже примхливих ірисів, що важко вирощуються. Частково вони її заслужили, але у більшості випадків – це результат деяких непорозумінь. На жаль, слово «Aріл» дуже часто вживається на позначення як Aрілів, так і Aрілбредів (і це не дивно, адже Aрілбреди – це гібриди Aрілів та Борідкових ірисів). Але, як би там не було, обидва ці види дуже відрізняються за своїми потребами і за здатністю рости та квітувати без спеціальної уваги. Сьогодні Арілбреди з легкістю ростуть в різних кліматичних умовах. Якщо ви посадите Арілбреди поміж посадок Борідкових ірисів, то помітите, що більшість з них виросте і зацвіте без ніяких додаткових умов, навіть за межами клімату західної та південно-західної частини Північної Америки, у якому звикли рости Аріли. Тим не менш, знання про їхні специфічні уподобання збільшать шанси та забезпечать більш високий рівень успішного росту Арілбредів. Оскільки чисті Аріли ростуть не всюди, далі варто зупинитися на огляді власних потреб цих рослин, що дасть нам змогу краще зрозуміти потреби їхніх нащадків – Арілбредів. Аріли належать до групи Oнкоциклів і Pегелій Близького Сходу та гібридів, предками яких є лише Аріли. Онкоцикли – це завжди випробування для ірисівників, що живуть за межами рідного рослині регіону, але бажають їх виростити в своєму саду. У літній період Аріли переважно сплять, і тому їхнє листя дуже схильне до загнивання при надмірній кількості вологи влітку. Більше того, вони надзвичайно примхливі і непередбачувані: можуть квітувати чотири чи п’ять сезонів, а потім загинути без жодної на те причини. Іриси Регеліа хоча і є більш пристосованими, але все одно віддають перевагу сухому жаркому літу. Дехто, почувши що Аріли – це пустельні рослини, робить висновок про їхню уразливість до зимових холодів. Але це не той випадок. Багато Арілів походять із відкритих гірських просторів , де зими можуть бути надзвичайно суворими. Деякі низовинні види ірисів Онкоциклів є ще менш витривалими, але цю особливість вони розділяють з багатьма предками тетраплоїдних Високих Борідкових ірисів, що походять з цього самого регіону. Тому зимові запобіжні заходи більше потрібні для Високих Борідкових ірисів. Найбільша проблема у вирощуванні чистих Арілів – організувати належні умови для їхнього літнього сну. Після того, як вони втратять листя, кореневища повинні бути в теплому, сухому та добре дренованому грунті, поки восени Аріли знову не почнуть рости. В місцевостях з пустельним кліматом ці умови досягаються без особливих проблем: все що потрібно – це розпушувати грунт та трішки змішувати його з крупнозернистим піском. У більш прохолодних кліматичних умовах з вологим літом садівникам потрібно буде звести напівпрозорий прихисток для Арілів, щоб зберегти їх від дощу, або навіть викопати кореневища і зберігати їх у закритому приміщенні протягом літа. Чисті Аріли можуть бурхливо рости навіть восени, а потім знову відновлювати свій ріст навесні, якщо вони не уражені гниллю під час літнього спокою. Цілком можливо, що в період цвітіння одне кореневище може дати навіть три або чотири стебла и десятки квітів. Але садівникові не варто поспішати пишатися таким здобутком. Початковий сплеск у рості може залишити після цвітіння тільки декілька життєздатних кореневищ або навпаки – може призвести до сильного розростання і щільного скупчення багатьох кореневищ, що згодом перешкоджатиме циркуляції повітря в грунті, і наступного літа спричинить гниття. В такому випадку краще розділити кореневище. Завбачливий ірисівник особисто перевіряє кожну грудку землі, де міститься кореневище, щоб поділ приносив користь і щоб хворі частини вилучити. Багато чого про уподобання різних видів арилів ще досі залишається таємницею. Місця природного проростання багатьох із них межують із пустельними чагарниками. Чи ж забезпечує це їм захист від тварин та літньої спеки? “Пульсуючий” ріст Арілів можна вважати певним страхуванням від суворих і непередбачуваних погодних змін, що іноді відбуваються не на їхню користь. Незрозумілим також лишається питання про важливість розмноження насінням для Арілів в дикій природі. У перші десятиліття минулого століття більшість Арілбредів було майже так само важко вирощувати, як і Аріли. Зусилля селекціонерів у поєднанні з природним відбором змінили цю ситуацію. Сьогодні навіть ті іриси, що наполовину є Арілами, легко ростуть як по усій території США, так в інших країнах зі схожим кліматом. Звичайно, є винятки: ірисівник може виявити певні невідповідності між конкретним сортом та кліматом, в якому він вирощується. Але хоча і не існує досі чарівного способу дізнатися заздалегідь як проявить себе певний сорт в певному регіоні, деякі заходи все ж потрібні, аби визначити що найкраще підходить саме для вашого саду.
Знаючи потреби чистих Арілів, кожен ірисівник зрозуміє основні кроки, що дозволять йому досягти успіху у вирощуванні Арілбредів. Якщо у вас є декілька ділянок де можна посадити Арілбреди, слід помістити їх туди, де найкраще освітлення, циркуляція повітря та сухий ґрунт. Також необхідно врахувати, що Арілбредам краще підходить грунт з більш лужною реакцією, тобто бажано провести заходи для зменшення підвищеної кислотності ґрунту. Не робіть помилку, саджаючи Арілбреди у захищеному куточку, щоб застерегти їх від зимових холодів, бо такі місця можуть бути занадто темними і вологими протягом літніх місяців, та, зрештою, принести більше шкоди, ніж користі. Не обов’язково викопувати їх або повністю захищати від дощу влітку, бо більшість Арілбредів не перебувають у постійному сплячому стані і не є такими вразливими, як чисті Аріли. Тим не менш, слід стежити за тим, щоб Арілбреди не сильно розросталися, та проводити поділ. Плануйте поділ Арілбредів не щороку, а раз на два роки, і ви побачите, що це набагато корисніше. Загалом, Арілбреди, що є наполовину Арілами (до них відноситься більшість Арілбредів- медіан) вирощуються так само, як і Борідкові іриси. Не потрібно їх спеціально підживлювати або лікувати, іноді це навіть може зашкодити. Арілбреди, що є більше , ніж наполовину, Арілами,(АВ+,ред.) все ж вимагають особливого догляду. Не варто проводити такі ж повномасштабні захисні заходи влітку, яких вимагають чисті Аріли, але краще вирощувати їх у сухому ґрунті та на найкращих відкритих місцях у вашому саду. На жаль, і сучасні Арілбреди, що не сильно відрізняються від Борідкових ірисів за своїми вимогами, все ще потерпають від неправильної репутації. Аріли дійсно важко адаптуються в більшості кліматичних умов, але це ж саме не можна приписувати й Арілбредам. Ірисівникові потрібно лише бути готовим до експериментів та бути завбачливим стосовно вибору місця посадки. І це все, що потрібно, щоб з часом Арілбреди порадували його своєю унікальною красою та чарівністю.
Tom Waters (On-line IRIS ENCYCLOPEDIA).
Переклад з англ. Анастасія Погиба, Алла Черногуз
I am honored that this article, which I wrote many years ago, is still featured in the AIS booklet Basic Iris Culture and was also selected for the online Iris Encyclopedia .