І-й з”їзд УСІ .

ЗГАДАЙМО ПЕРШУ ПОДОРОЖ

Правління УСІ вітає ірисівників України з успішним закінченням ірисового сезону-2011. Залишилося зовсім мало – підготувати наші квіти до зимівлі і чекати весни, гортаючи довгими зимовими вечорами фотоальбоми, або блукати в Інтернеті, вишукуючи нові сорти ірисів для поповнення своїх колекцій. І, нарешті, настав час полинути думкою на кілька місяців назад і тим самим  ще раз згадати події, що стосуються розвитку ірисівництва в Україні.   Cезон цього року видався досить непоганим для більшості регіонів , погода сприяла хорошому росту рослин і їх цвітінню. І в житті Спілки він теж не залишився непоміченим. Нами успішно була проведена уже традиційна виставка ірису в Національному ботанічному саду ім. Гришка, а також відбулась ще одна знаменна  для нас подія – пройшов Перший з’їзд УСІ.  Приємно відзначити, що першопрохідцями в цьому плані стала наша талановита молодь – подружжя Світлана та Володимир  Яковчуки з міста Ворожба Сумської обл.  люб’язно запросили колег відвідати їхній сад.  Всі, і в першу чергу господарі, трохи хвилювалися, адже досвіду ніякого, хіба що розповіді тих ірисівників, які відвідували такі заходи в Москві чи Краснодарі. Але не так все страшно , як здається… Складно було визначитися з датою проведення (хоч і не з першого разу, але нам пощастило : все було вчасно).  Далі постало питання – як дістатися: організовано з Києва чи хто як зможе. Все-таки це далеченько, майже на кордоні з Росією. Вирішили так: кому зручно – збираємося в Києві і їдемо потягом  (4 години з комфортом спілкуємося і відпочиваємо), кому  не підходить – їде самостійно. Отже, добиралися обома способами , декому , а саме Ірині Лукавій зі Львова, прийшлося виїхати в переддень , щоб потрапити вчасно. Оце справжня фанатка своєї справи! Проїхати тисячу кілометрів для споглядання улюблених квітів – це  про щось говорить…

Близько 11  ранку потяг прибув на станцію Ворожба, де нас уже чекали два автомобілі і як поважних гостей доставили в садибу Яковчуків,  куди вже приїхали  представники Львова, Кіровограда та Чернігівщини. Всього зібралося 12 чоловік із різних куточків України. Привітання, радість знайомства,  з перших же хвилин склалося враження, що ми сюди приїхали не вперше в житті, а щонайменше – вдесяте.  Ось  така легка, привітна і невимушена атмосфера запанувала серед нас. Перше, що було приємно відмітити, це гарно і зі смаком оформлена доріжка до ірисового саду. Там були і озерця з фонтанами  і лататтям, і всілякі дрібнички  садового дизайну, що милували око. І ось ми в саду. Побачивши таку масу квітів, колеги ахнули від захоплення, адже майже скрізь сезон пішов на спад, а тут був саме пік цвітіння.  Добре зробили, що перенесли дату, вийшло якнайкраще.   “Очі розбігаються” від побаченої краси.  Отже, всі зайві речі складено в гарненькій альтанці, власноруч збудованій господарем саме до цієї події, і мерщій до ірисів… Ось тут і знадобилися завбачливо подаровані господарями блокнот із символікою з»їзду  та ручка. Записували все, що кого цікавило. Абсолютна більшість сортів мали етикетки з назвою, що є надзвичайно зручно і говорить про високий рівень колекції та грамотне її оформлення. Цим самим була знята ціла низка запитань типу: а що це? А ото що за сорт? А де ваші сорти? На все це в кожному кущі стояла відповідь у вигляді смужки цупкого паперу, скріпленої степлером навколо квітконосу. Залишалося лише роздивлятися і читати, читати і роздивлятися. А дивитися було на що: це і багато сортів селекції  Володі та Світлани (а вони займаються кожен своїм напрямом) , і їхні сіянці , розміщені на двох чи навіть трьох ділянках, і , звичайно, сорти зарубіжної селекції. Оскільки в Ворожбу приїхали і бувалі ірисівники, і ті, хто займається власною селекцією, і початківці, то, зрозуміло, що кожен все те споглядав зі своєї точки зору. І кожен отримав від того споглядання велике задоволення.

Хтось  зрадів, побачивши якийсь із відомих сортів «вживу», бо до цього тільки чув про нього, хтось милувався сортами господарів і розпитував, як же таке диво можна виростити. Світлана тут же люб’язно провела майстер-клас по  запиленню ірисів, детально показала , як і за допомогою чого це треба робити. Треба було бачити дорослих людей, які  з величезною увагою ловили кожне слово і заглядали хіба що не через лупу в ту квітку – де ж там ті тичинки і де та приймочка, бо ж дійсно це знають далеко не всі

Дуже цікаво було ходити серед величезної кількості сіянців і вкотре переконуватися , яка то  важка  праця – від насінини до сорту викохати ірис.   І ще спіймала себе на думці: відвідувати сади колег  треба якомога частіше, обмінюватися досвідом, брати все краще , адже світове ірисівництво не стоїть на місці, розвивається шаленими темпами. І ми повинні встигнути , не відстати, а для цього наші темпи  мають бути вдесятеро  шаленіші, якщо ми хочемо, щоб про нас дізналися. Праця і ще раз праця. Не треба боятися сказати добре слово на адресу  колеги, якщо він того вартий ( а кожен з нас уже тим вартий , що є членом УСІ).

Приємне спілкуватися з однодумцями,  запитання, відповіді і все це серед розмаїття кольорів і відтінків ірисового саду – 3 чи 4 години промайнули враз.

Час збиратися додому. Наостанок  господарі запросили на чай  чи каву (за бажанням). Хоча це і не було передбачено, але ми з вдячністю пройшли до накритого столу, бо ж дійсно трохи притомилися. Та  й  причина була  – все-таки Перший з’їзд  ірисівників України! На згадку нам роздали сувеніри – чудові чашки з символікою з’їзду.  Господарі виявилися дуже завбачливими – приготували такі ж сувеніри і для всіх членів Правління, що приємно нас вразило. Залишається тільки вірити, що колекція сувенірів буде поповнюватися кожного року. Здавалося, вже все   сказано,  позитивні емоції створили чудовий настрій, господарям  одностайно поставили високу оцінку за їх важку працю, яка приносить таку насолоду, але нас  чекав іще один сюрприз: кожному Світлана вручила пакетик, де лежало кілька сортів її власної селекції. Це прекрасний початок, це має стати традицією для всіх, хто займається селекцією . Ніхто з нас ні на секунду не пошкодував про приїзд у Ворожбу. Отже, початок покладено. Залишилося зовсім мало: кожного року зустрічатися, обмінюватися досвідом, обговорювати і перемоги, і невдачі, бо ж гуртом все вдається краще. І  вже зовсім несподівано  для частини із нас  завершилася поїздка. До Києва наша дорога пролягла через Чернігівщину і ми не могли не скористатися  запрошенням  «на хвилинку заскочити»  в сад Якименків.  Хоча  часу дійсно було хвилин 30-40, ми встигли побачити і оцінити масштаби саду і його чистоту та відмінний стан квітів. Побачили і сіянці, що мене приємно вразило (нашого полку прибуло!).      Успіхів вам, Валю і Миколо, на цій неораній ниві! Думається, що Якименки ще запросять відвідати їхній сад, як і інші колеги, але це в перспективі. А поки що ми складаємо щиру  подяку родині  Яковчуків – Володимиру  та Світлані  за їх невтомну працю, за власноруч створену  неповторну красу і бажаємо, щоб  їхнього  натхнення   вистачило на довгі роки.