ІРИСИ СПУРІА

Така  загальна назва в літературі з ірисівництва закріпилася за 20 видами Неборідкових ірисів та їх гібридами. Всі вони мають вузькі майже горизонтальні нижні пелюстки  (фоли) і ребристу коробочку з насінням. В дикому вигляді ці іриси ростуть в степових і напівпустельних районах Азії та Європи.

Кожен вид ірисів Спуріа  дуже своєрідний. В перекладі «spuria» – означає «несправжній». Відрізняються вони від інших видів роду IRIS багатьма ознаками, які проявляються на різних стадіях розвитку рослин, починаючи з насінини і закінчуючи умовами вирощування. Серед них  є і вічнозелені види, напр. i. foetidissima, що зустрічається на Середземноморському  узбережжі Європи та Північної Африки. Невелика популяція із цих рослин інтродукована в Криму.  Три роки ці рослини, вирощені з насіння, отриманого із США, ростуть і успішно зимують під сухим накриттям на Полтавщині. Цвітіння їх досягти іще не вдалося, хоча надія на це не втрачена. За рахунок свого вічнозеленого листя ці іриси можуть  легко прикрасити як влітку так і взимку  бордюр чи рокарій (висота рослин до 30 см).Найважливішими є дві ознаки  ірисів Спуріа:  їхня насіннева коробочка має різко випуклі, попарно зближені поздовжні ребра і довгий гострий носик. В сонячну погоду на поверхні квітки проступає нектар і цим квітка приманює до себе багато комах, в тому числі і велику кількість мурашок.

Батьківщиною ірисів Спуріа  можна вважати південно-східні і північно-західні регіони Китаю, де і зараз росте близько 60 різних видів роду Ірис. Як відмічає доктор біологічних наук  Г.І. Родіоненко ,  із Китаю Спуріа  іриси  перемістилися в Туркменію, Західну Європу, Північний Кавказ і Причорномор’я та Малу Азію. Найбільше ж вони поширені на Каспійському  узбережжі  (Дагестан),  Закавказзі та Ірані.

Порівняно з культурою Борідкових  ірисів культура ірису Спуріа  дуже і дуже молода. На   сьогоднішній день серйозно займаються селекцією цих ірисів кілька  гібридизаторів із США , Канади та Б. Блайз із Австралії.  До селекції залучені в більшості  представники високорослих ірисів  Спуріа.

За екологічними особливостями Спуріа  можна розділити на три групи.  Перша група – це ті, що ростуть по берегах річок і вологих долин (i. мusulmanica, i.curthaliniae, i.pseudonotha).  Не слід їх плутати з i. рseudocorus (ірис болотний), який належить до іншої групи ірисів. Всі Спуріа першої групи дуже декоративні, квіти мають різноманітних відтінків від ніжно-блакитного  інколи білого  до темно-фіолетового. Зустрічаються і двоколірні. Листя їх щільне темно-зелене з граціозними квітконосами, що величаво піднімаються над ним. Квіти в період масового квітування нагадують міріади метеликів, що скупчилися над масивом густого листя і тріпочуть під легким подихом вітру. Здається, що перебуваєш в казковому диво-саду.  Враження незабутнє . Особливо широко в селекції США застосовують і. карталінський, оскільки на його квітконосах квіти розміщені красивими ярусами і не закривають одна одну. Один із сіянців i.musulmanica з красивою фіолетово-синьою квіткою був зареєстрований  Г.І.Родіоненко як сорт Ленкорань і зараз успішно вирощується в садах України , СНГ  та США.

Особливістю і. псеудонота є ароматні квіти, що нетипово для Спуріа. Він теж має надзвичайно високі декоративні якості. Друга група Спуріа  ірисів – сухолюбові іриси, що добре ростуть на задернених грунтах, в степах. Всі вони відрізняються високою зимостійкістю. Висота їх 60-80 см, діаметр квітки 8-12 см. Колір квітів фіолетово-синій. Один із видів ірисів Спуріа  може рости навіть на засолених грунтах (i. halophila), правда, він має не дуже привабливі брудно-жовті квіти. Види, що не ростуть в Україні, навіть будучи вирощеними із насіння,  можуть прикрасити собою будь-який сад.  Саме з ними за кордоном зараз і ведеться селекційна робота, саме вони є родоначальниками сучасних надзвичайно красивих сортів Спуріа, які за своєю декоративністю нічим не поступаються Високим Борідковим ірисам, а по стійкості до хвороб ще і значно виграють. Чим південніше ростуть Спуріа іриси, тим крупніші і яскравіші їх квіти. Як відмічалося вище, найбільшим центром селекції Спуріа  являються США особливо південні штати, де створюються сорти екстра-класу.

Видатними селекціонерами, чиї сорти отримували численні нагороди, в тому числі і найвищу – медаль Еріка Ніса, є  W. Ferguson, B.Hager, E. McCown, D. Niswonger.  Серед їхніх сортів багато гофрованих, з широкими  ширяючими фолами і щільною текстурою пелюсток.  Деякі з них за формою і розміром нагадують Луїзіанські чи Японські іриси. Правда, всі вони мають один недолік –  низький коефіцієнт розмноження ( по крайній мірі ті сорти, що вирощуються в Україні). Колір квітки сучасних сортів Спуріа ірисів  дуже різноманітний: є як двохвідтінкові так і двоколірні сорти, а також сорти з красивим обідком по краю пелюсток.

Набагато краще адаптовані до умов України сорти, що відібрані з природи, такі як Фрігія, Молдова та Ленкорань.  Звісно, вони за декоративністю уступають деяким зарубіжним сортам, але мають неабиякий плюс – адаптованість до клімату північних регіонів.

В Україні  ще мало уваги  приділяється  гібридизації Спуріа.  А це варто робити. В колекціях наших ірисівників  (до речі, таких дуже мало) є як видові Спуріа  так і сучасні сорти екстра-класу.  В  моїй колекції  поряд з сортовими Спуріа  велике місце займають високо -декоративні види Спуріа, що вирощуються  з насіння та успішно інтродукуються , а також використовуються в гібридизації.

Кожен бажаючий може отримати посадковий матеріал як сортових так і видових  Спуріа, щоб в подальшому зайнятися запиленням цих своєрідних, поки що ексклюзивних в Україні,  ірисів і отримати красиві сіянці, що будуть значно краще адаптовані до умов Центру і Півночі України, ніж їх зарубіжні аналоги. Чому саме Центр і Північ – бо  Південь України і Крим по всіх показниках сприятливі для вирощування Спуріа.

Іще один позитивний момент на користь Спуріа  – більшість їх сортів з успіхом можуть бути використані для зрізки, в флористиці, оскільки вони мають стрункий малорозгалуджений квітконіс.

Все вищесказане стосується високорослих Спуріа.  А крім них існують іще карликові (i.pontica, i.ludwigii), що мають порівняно крупні квіти і слабкий аромат. Навіть вирощені з насіння, вони можуть з успіхом прикрасити собою скелясту гірку чи рокарій. На жаль, вони дуже  рідкісні і доступним способом їх розмноження є лише висів насіння.

Серед Спуріа  з середньою висотою квітконосу найбільшого поширення в садах набув i.graminea  або ірис злаковидний. Він має надзвичайно красивий кущ з темно-зеленим глянцевим листям. Кожного сезону в кінці травня-червні він вкривається масою пурпурово-фіолетових крупних квітів, що розміщені нижче рівня листя, надаючи  цим самим додаткового шарму квітучій рослині. Саме ж листя i. graminea зберігає свій чудовий вигляд до глибокої осені. З успіхом він росте на сонці, в напівтіні; як на клумбах, так і в міксбордерах  та на скелястих гірках.

Оскільки Спуріа  дуже мало поширені в колекціях ірисівників України , то і досвіду по їх вирощуванню  ще недостатньо. Можна дати лише загальні рекомендації. Слід в першу чергу відмітити, що Спуріа  видові в більшості своїй значно краще ростуть і розмножаються, ніж привезені з Австралії чи США сучасні сорти.  Але треба відзначити, що зарубіжні сорти з часом  теж досить добре  ростуть і розмножаються, якщо їх декілька перших років не турбувати, дати їм добре укорінитися.

Тому, хто бажає вирощувати ці надзвичайно ландшафтні  і поки що  рідкісні в наших садах рослини, пропонуємо висадити не лише сортові, а й видові Спуріа, насіння яких можна отримати в УСІ. Посадивши в своєму саду Спуріа , ви не пожалкуєте про це ні на мить.

Що ж Спуріа  люблять? Перш за все – повне сонце. До вітру  вони набагато більш толерантні, ніж ТВ-іриси. Якщо це видові Спуріа, то, як зазначалося вище, серед них є сухолюби і ті, що надають перевагу вологим грунтам. Тому, придбавши  видові Спуріа,  слід поцікавитися, які саме придбано, щоб знати, де їх посадити – біля водойми чи на сухій ділянці. Як правило, той, хто вирощує їх, зможе надати таку інформацію. З власного досвіду можна сказати, що і ті Спуріа, що вважаються вологолюбивими, будучи неполиті тривалий час, не загинуть, а просто перейдуть в стан спокою. Це зайвий раз підтверджує високу здатність Спуріа  адаптуватися до умов навколишнього середовища.

Якщо ж говорити про сорти Спуріа  зарубіжної селекції, то тут на перший план виходить  полив, бо вони всі люблять воду (але не застій води). В болото їх садити не потрібно, а поливати треба регулярно, хоча б в період вегетації 1-2 рази на тиждень, особливо в період квітування. Лити воду слід так, щоб вона не попадала на квіти. Хороший полив сприяє продовженню терміну квітування – красою квітучих кущів можна насолоджуватися 3-4 тижні або й більше.

Що стосується грунтів, то Спуріа до них не дуже вимогливі, вони добре почувають себе і на глинистих і на задернених грунтах, не говорячи вже про збагачені перегноєм  чорноземи. Головне, щоб там взимку і навесні не застоювалась волога. Хорошо реагують на  додавання  перегною, який добре перепрів, а також грибного перегною, що містить багато мікроелементів. Мінеральні добрива слід додавати на початку вегетації і після квітування.

Спуріа  не люблять пересадки. На відміну від Борідкових їхнє кореневище вимагає глибокої посадки. Його слід заглибити на 5-7 см. Щоб  точніше дізнатися глибину посадки, досить глянути на стебло: та частина, що була в землі, буде значно світліша, отже її і треба заглибити. Кореневище цих ірисів  має цікаву особливість – переходячи в стан спокою восени, воно злегка само заглиблюється в землю. Це сприяє  кращій зимівлі, вони набагато менше, ніж Борідкові, страждають від низьких температур.

Садити Спуріа іриси краще в кінці літа – на початку осені. На відміну від Борідкових , для яких підсушування кореневищ сприяє кращому росту, Спуріа дуже погано переносять  підсушку кореневищ. Якщо немає можливості висадити їх відразу, зберігати і пересилати їх слід загорнутими у вологу серветку чи мох. Хоча були випадки (і в моїй практиці теж)  висушування кореневищ  і   після посадки рослини йшли в ріст, хоча і значно повільніше. Але це стосується видових Спуріа. З сортовими  категорично не бажано  експериментувати таким чином.Як відзначалося вище, за браком великої кількості посадкового матеріалу, бажаючі можуть висівати насіння не лише видових а й сортових Спуріа.  Ще слід знати, що Спуріа  ростуть до десяти і більше років на постійному місці, з кожним роком  не втрачаючи своєї декоративності і не вимагаючи до себе багато уваги по догляду. Лише пізно восени або рано  навесні (бо прокидаються вони вже на початку березня) треба обрізати старе листя на висоту 5-8 см.

Щодо хвороб і шкідників, то в цьому плані Спуріа – дуже вигідна садова культура. Вони не уражаються тими хворобами, які згубні для Борідкових.  До речі, існує думка про те,  щоб очистити ділянки ТВ-ірисів від хвороботворних бактерій, досить там протягом 2-3 років вирощувати Неборідкові, в тому числі і Спуріа  іриси. Потім сміливо можна знову висаджувати Борідкові іриси. Листя Спуріа  зберігає свій вигляд до глибокої осені. Листогризучі  жуки  його не люблять, бо воно досить жорстке. Плямистість його  рідко вражає. Мої посадки Спуріа  розміщені в місцях  поширення медведки, але вона їх не чіпає, личинки хруща і совки теж не дуже полюбляють кореневища цих ірисів. Єдиним негативним фактором з естетичного боку є мурашки і інші дрібні комахи, що скупчуються на квітках і  харчуються нектаром, який сильно виділяють квіти Спуріа. Можливо, непогано було б обробити квітучі кущі інсектицидами, але це вже справа бажання.

Підсумовуючи все, сказане вище, слід відмітити, що загалом культура Спуріа ірисів значно простіша в догляді, ніж ТВ, вони менш вимогливі до  різких коливань температурного режиму, перебуваючи в стані спокою. Можна лише побажати вітчизняним ірисівникам не обходити стороною такий важливий пласт ірисового царства як іриси Спуріа. Хто хоч раз виростить в своєму саду ці іриси – закохається в них назавжди, бо вони незамінні в ландшафтному дизайні: чи то на гірці, чи біля водойми, чи в міксбордері, чи як солітер. Чудово виглядають посадки Спуріа  зі злаками, еремурусами та дельфініумами. І  не забувайте:  кущі Спуріа   прекрасні з ранньої весни до пізньої осені.